Власна поезія

 

Молитва за Україну

 

До вербової гілки схилюся,

До калини вуста притулю,

Україно, за тебе молюся,

Бо тебе усім серцем люблю!

 

Я молюся за дух твій небесний,

Я молюся за рівність країн,

Й твердо вірю, ти скоро воскреснеш,

І піднімешся гордо з руїн.

 

І цвістимуть волошки і жито,

І лежатиме хліб на столі,

Й буде жити, повік буде жити

Український народ на землі!

 

Вірю в тебе, моя Україно,

Вірю в небо над нами ясне,

Вірю в тебе навіки єдина -

І ця віра рятує мене!

 

 

Українська краса

 

До болю, до сліз, до безтями

Кричатиму в небеса:

«Не снися мені ночами,

 Моя українська краса!

 

Залиште мене стежини,

Де бігала босоніж,

Й пахучі квітки шипшини,

Й осоки гострі, мов ніж.

 

Не снися старенька хата,

Й лелека в височині,

Розлога верба, крислата,

Не снися вночі мені…

 

Забудь мене, річко бистра,

І глиняні береги.

Не сніться зірок намиста,

Зелені діброви, луги…

 

Не клич мене, м’ято-рута,

Не скоро прийду в свій дім…

Розлука – гірка отрута

В зажуренім серці моїм…

 

 

 

***

Солоне море сліз

                      Так солодко випилось.

Неначе верболіз

                     Душа моя вип'ялась

У синю-синю вись

                     За обрій у мареві…

Ти вгору не дивись,

                     Бо небо затьмарює.

І плаче воно знов

                    Сльозинами прісними,

Дивись – оце любов,

                    Жоржинами пізніми…

Які гіркі на смак

                     Небесні сльози,

А сонце, мов їжак,

                     Сховалось в верболози…

 

 

***

У світі тісно для нас двох…

Ти чуєш!? Я тебе тримаю!

Останню кісточку ламаю…

А нас розлучить тільки Бог.

 

У вікнах марево дощу…

І тільки мить одна-єдина

Порветься ніби павутина,

А я ніколи не впущу…

 

І синє небо у очах.

Узимку грому мне буває,

На вістрі пензлика палає

Осінньо-невимовний страх…

 

Та все минати поспіша.

І ти поїдеш в невідомість,

Усе покинеш і натомість

Від спраги вмре моя душа…

 

У світі тісно для нас двох,

Яне шукаю собі волі,

Але куди втекти від долі?

У вічності розсудить Бог…

 

 

          Весна прийшла

 

Моє село – ти тиха-тиха пристань,

На березі стрімкої течії.

Весна прийшла уквітчана, барвиста,

Весні радій і зустрічай її!

Зерно принесла для ріллі на полі,

Духмяні квіти лукам і гаям,

Принесла цвіту вишні і тополі,

Ясну веселку й пісню солов’ям!

Весна пришла! І впали в мить тумани,

Покрили маревом подвір'я і хати,

І розлилися заспані лимани,

І цвітом запишалися сади…

І розгорнулося зелене руно

Смарагдових весняних споришів,

Прийшла весна, торкнула злегка струни,

Село, твоєї ніжної душі…

 

***

Тепло упало з неба так раптово,

Як зорі падають в серпневі ночі!

Квітуче літо забуяє знову,

Туманом сивим задурманить очі.

Іду наосліп в споришеві роси,

А вітер бавиться моїм волоссям.

Ніч розсипає зорі, ніби просо,

Співаючи солодким стоголоссям.